Интересно пишет Борис Яценко о Святославе:
"Святослав Всеволодович (1125-1194) — син великого князя київського і чернігівського Всеволода Олеговича, онук Олега Святославича, двоюрідний брат Ігоря та Всеволода Сіверських. Деякі дослідники (Д. С. Лихачев, О. А. Назаревський, С. В. Шервінський та ін.) вважають Святослава Всеволодовича найслабшим київським князем. Але така оцінка використовувалася на підтвердження перенесення столиці Руси до Владимира-Суздальського. Тому штучно принижувалось, компрометувалось або замовчувалось усе, що могло піддати сумніву цю шовіністичну теорію. Насправді Святослав був наймогутнішим князем України-Руси в XII ст. Він мав найширші політичні зв'язки в Русі і за її межами — з Суздалем, Новгородом, Рязанню, Галичем, Полоцькою землею, які визнавали його політичне старійшинство, а також з Польщею, Угорщиною, Візантією, Німеччиною. Святослав був здібним і сміливим полководцем. Його прихильності добивались Ізяслав Мстиславич і його брат Ростислав, Юрій Долгорукий, Ізяслав Давидович, Святослав Олегович та ін. У 1164 р. Святослав став великим князем чернігівським, старійшиною серед Олеговичів.
Кияни тричі запрошували Святослава на золотий київський престол (1174, 1176, 1180 роки). Святослав зіграв вирішальну роль у становленні Владимиро-Суздальського князівства, де з його допомогою закріпилися брати Боголюбського. Святослав завдав кількох відчутних поразок об'єднаним силам половців, після яких вони вже перестали існувати як самостійна політична сила.
Святослав — єдиний князь у XII ст., який перебував на великому князюванні так довго — 18 років (1176-1194 роки). Київське боярство обрало у співправителі йому Рюрика Ростиславича, може лише для того, щоб дещо погамувати руйнівну вдачу останнього. Система дуумвірату була чудовою знахідкою, яка забезпечувала спокій в Русі.
Чому ж виникла і одержала поширення думка про слабість великого київського князя? Як сказано вище, цьому сприяла теорія занепаду Києва у XII ст. Окрім того, у XVIII ст. нормою політичного мислення істориків була ідея сильної централізованої самодержавно-монархічної влади. Авторові «Слова» ця ідея невідома. Він надіється на братній союз і єдність князів на чолі з київським князем. Але з погляду XVIII ст. такий «государ» міг сприйматись «лише як негативний герой» (Лотман Ю. М. «Слово о полку Игореве» и литературная традиция XVIII — начала XIX вв. // «Слово о полку Игореве» - памятник XII века. — М.; Л., 1962. — С. 342). У XII ст. жила ідея сильного князя на чолі федерації отчин, а не ідея самодержавного володаря".
Подобное о Святославе говорит и Махновец